понеділок, 25 квітня 2016 р.

Куда уехал Крым?





Ситуация которая сейчас происходит на России из смешной превратилась просто таки в абсурдную! Россияне требуют от крымчан объяснений! Мол: зачем это вы нас вынудили оккупировать ваш никому не нужный полуостров!

Реально! Во всех российских СМИ и у топ-блогеров из поста в пост переходит вопрос: Зачем России Крым?

Представляете, прошло всего два года и в сознании россиян место “сакрального Крыма, истока России, ее символа, колыбели вдруг занял Крым ненужный, Крым подброшенный, абсолютно ненужный России Крым!


Понимаете, теперь постановка вопроса уже не стоит как утверждение: “Крым – это Россия”, наоборот, речь идет о том, что: “А кто сказал, что Крым – это Россия”?

Россияне в лоб ставят крымчанам вопрос: “Вы зачем нас втянули в эту авантюру?”, “Вы зачем нас позвали?”

Не буду особенно загадывать, но чувствую, что не нескольких дней и на телеэкранах России появится программа, какого-нибудь Соловьева, под громким названием: “Зачем России Крым?”

Понимаете, сегодня на России, даже самый порванный “ватник” знает, что Крым ей не нужен. Каждый прекрасно понимает, что Крым, для России – это яма без дна, в которую столь обожаемое правительство сложит оставшиеся в казне деньги и попросту похоронит их, вместе с надеждами на мировое господство.

Каждый “патриот” больше не пытается выдать за желаемое ту действительность которая настигла Россию сегодня, в наказание за ее преступление.

Россия ничего приобрела захватив Крым:
Туристы не поехали туда толпами, даже несмотря на закрытые Турцию и Египет, предпочитая отсутствующему в Крыму сервису: Болгарию или Испанию.
Не полились в казну России и миллионы с “отжатых” у Украины предприятий.
Не стал Крым не Силиконовой долиной России ни ее Лас-Вегасом.
Не стал Крым и плацдармом для наступления на столь вожделенный Царьград.

Крым сегодня это место в котором мечтают умереть пенсионеры жившие во времена СССР! Крым сегодня – это самое желанное кладбище граждан “совка”!

Любовь прошла и ждут Крым суровые будни и быстрое, но уверенное превращение в Абхазию, “дыру” планетарного масштаба.

При этом, никого моста никто уже строить не будет, да и никто не удивится, что энергосистему тоже придется сворачивать…

Крым заканчивается, уходит с горизонта российских реалий. Путин, в привычной ему манере, наблюдает за Крымом как за Курском, заготавливая очередное: “Он утонул”, на потеху настоящим “патриотам”…

Вот такая вот грустная история, в конце которой российский цирк с его гоблинами уедет, а вот клоуны останутся… Вот будет интересно, как быстро они сумеют адаптироваться к Украине?

Казанський: Набрів на цікаву новину…





Якоюсь неймовірною логікою керуються прихильники ДНР – таке враження, що навіть засунувши пальці в розетку, вони будуть проклинати електричний струм.

Таку думку висловив український журналіст і блогер Денис Казанський, повідомляє replyua.net. Він розповів, що 16 квітня під в / ч №3057 у Маріуполі натовп людей в 15 приніс квіти. Здебільшого там були жінки. Вони вирішили вшанувати пам’ять убитих бойовиків ДНР, які два роки тому прийшли штурмувати українську військову частину і були вбиті. Коли жінки раптом побачили, що проїжджали повз бійці «Азова», вони почали кричати: «Ви вбили наших хлопців!». У зв’язку з цим Казанський уточнив, що йому без сарказму хотілося б зрозуміти хід думок цих людей.

Яка повинна бути реакція українців на атаку військової частини? За збоченою логікою прихильників ДНР виходить, що українські солдати, які сиділи на території своєї частини, винні в тому, що захищали себе і діяли за статутом, резюмував Казанський.

Жестокость и безумие русских ранит здоровое воображение!





16 апреля 1945 года подводная лодка Л-3 «Фрунзевец» под командованием капитан-лейтенанта Владимира Коновалова потопила пассажирский транспорт «Гойя» водоизмещением 5230 брутто-регистровых тонн.

В результате этой атаки вместе с транспортом, который утонул всего через семь минут после попадания первой из двух торпед,погибли около 7000 человек! В актуальном на сегодняшний день списке крупнейших морских катастроф гибель «Гойи» стоит на первом месте по числу погибших, почти в пять раз превосходя по этому показателю легендарный «Титаник».




Операция немецкого флота «Ганнибал», целью которой была эвакуация немецких беженцев, в остновном женщин и детей из Восточной Пруссии и с территории Польши, которые спасались от советских оккупантов, была в разгаре. Ее не смогли прервать даже такие катастрофические потери, как потопление С-13 транспортов «Вильгельм Густлофф» и «Штойбен».

Транспорт «Гойя» вышел в свой пятый и последний поход в рамках «Ганнибала» именно в таком формате. И практически сразу попал в поле зрения Л-3, не первый день подстерегавшей беззащитные пассажирские суда на северных подходах к Данцигской бухте.



Предыдущие попытки атаковать корабли с мирными гражданами, шедшие оттуда, не увенчались успехом по разным причинам (в основном благодаря неумелым действиям не всегда трезвого командира), и потому, когда в вечерних сумерках показался транспорт «Гойя», командир советской лодки отдал команду атаковать беззащитное судно. Лодка пошла вдогонку за целью в надводном положении (что прямо говорит об отсутствии угрозы со стороны пассажирского, безоружного лайнера), поскольку подводная скорость не позволяла ей догнать транспорт, и незадолго до полуночи выпустила по нему две торпеды с расстояния в 8 кабельтовых (чуть менее полутора километров). Через 70 секунд на борту лодки увидели два мощных взрыва: обе торпеды поразили судно. Через семь минут транспорт «Гойя», расколовшись в месте попадания торпед, пошел на дно. Спастись удалось в общей сложности 183 пассажирам и членам экипажа — их подобрали проходившие мимо суда.



Советский убийца Коновалов позирует после совершения чудовищного преступления

Советские нелюди славились убийством беззащитных стариком, женщин и детей. Они и сейчас гордятся своими преступлениями. Вот только самые шокирующие случаи:

1. «Гойя» (17 апреля 1945, погибли около 7 тыс. беженцев из Восточной Пруссии);

2. «Вильгельм Густлофф» (30 января 1945, официальная цифра — 5348 погибших мирных граждан);

3. «Генерал фон Штойбен» (9 февраля 1945, погибли 3608 беженцев из Восточной Пруссии);

4. «Зальцбург» (1 октября 1942, погибло около 2100 советских военнопленных);

5. «Гинденбург» (19 ноября 1942, погибли 800 советских военнопленных);

6. «Тайтё-Мару» (22 августа 1945, погибли 780 беженцев с Южного Сахалина);

7. «Струма» (24 февраля 1942, погибли 768 беженцев из стран Юго-Восточной Европы в Палестину);

8. «Огасавара-Мару» (22 августа 1945, погибли 545 беженцев с Южного Сахалина);

9. «Нордштерн» (6 октября 1944, погиб 531 беженец из Прибалтики в Германию);

10. «Шинкё-Мару» (22 августа 1945 года, погибло около 500 беженцев с Южного Сахалина).

Если хотите заткнуть русского, ткните ему в морду этот материал!





Скоро Девятое мая, но в стране по-прежнему преступно замалчивают вклад заградотрядов в народную победу. Смерш вспомнили на самом высоком уровне – а про скромных героев второго плана ни слова. Это несправедливо.

Вот известно ли вам, что эффективность заградителей превышала немецкие стандарты? Ребята косили своих быстрее и метче, чем прославленные баварские снайперы, и братание с обеих сторон после успешно проведенной операции было обычным делом.

Партизан зачищали в ударные сроки. Русские заградотряды работали по трусливым партизанам: ни шагу назад, в то время как зондеркоманды – по геройским: ни шагу вперед. Бывало, на работу ехали на одних машинах: фрицы охотно подвозили красных чистильщиков, идущих в утреннюю смену.


Если порыться в архивах МО РФ, то всплывет, что за первым заграждением шла вторая цепь. Люди незаметные, но первая чувствовала их спиной. Там были свои Герои. А вы думали, мастерство пропьешь? Не так все просто.

С другой стороны, ветераны рассказывали, что обычно прорвать линию заграждения было легче, чем наступающих немцев. Не потому, что хотелось сбежать – наоборот, от безнадеги хотелось броситься в атаку. Просто из двух атак задняя была эффективней. В таких случаях заградителей в плен не брали. И причиной был не только пресловутый советский гуманизм.

Но и заградители не дураки: когда на них шли свои – их ветром сносило, как одуванчики. Да и лежали унесенные ветром в отдельных госпиталях, боялись подколок с соседней койки. А ведь какая умилительная картина: просто солдаты и их заградители лежат после отбоя в одной палате в одинаковых гипсах и задумчиво исполняют Катюшу. Однако судьба распорядилась иначе: у них были разные Катюши.

И когда через много-много лет возникла идея снять Белорусский вокзал, в ленту не вписался удивительный эпизод. Собрались постаревшие ветераны справить День победы порохом пропах. Вдруг один, бия себя по орденам, лепит спьяну: а я, братцы, вам меж лопаток стрелял. Братцы бросаются его обнимать: что ж ты молчал, Федя, одну победу на всех ковали, жаль, раньше не встретились, мы б за ценой не постояли. И сопли умиления на глазах у зрителей.

Но вернемся к теме. Летом 42-го как раз по причине оперативного умения заградителей линять с поля боя в огороды была организована вторая цепь. До третьей не дошло. По причине дефицита: бойцы получали 100 грамм, две линии за ними – по 150, на третью не оставалось, ресурсы страны были на пределе. А у американцев попросить по лендлизу Сталин стеснялся. Своей же водки ему было жалко.

Иногда немцы брали советских заградбойцов в плен. И никогда не посылали их в лагеря, а всегда (всегда, Фриц!) составляли из них свои команды зачистки. Те работали на совесть! (Это как мастера кожаного мяча: топ-футболист не обязан быть фанатом своего клуба, согласны?)

Сохранилась переписка маршала Жукова с маршалом Паулюсом. Первый жаловался, что у него не хватает людей на заграждение. Второй вызвался помочь, обещая прислать своих. Чего не прислать, если, стреляя по русским, работаем на один результат! И прислал – но они оказались пленными из заградотрядов маршала Конева. Повторяем, не из задней линии маршала Жукова, как тот ожидал, а из коневских. Делать нечего, Жуков согласился – и те отстрелялись на славу. Но обратно к Коневу, по месту прописки, возвращаться отказались, а Паулюс к тому времени свою роль сыграл в ящик. Пришлось переодеть их пленными немцами и послать в первые стройбаты. А вы думали, это немцы так замечательно строят?

Впрочем, затею по обмену специалистов между маршалами отменили, когда в одном из боев отряды обеих сторон положили и немцев, и русских, выйдя на рандеву друг с другом. Воронежские оказались против воронежских, тульские против тульских, и только псковским никто не достался, поэтому соревновались в своем кругу. Какой финал? Милосердие с земляками не сопрягается, всех схоронили на общем косогоре. Так и лежат в обнимку под фанерной звездой. Лишь у псковских не оказалось пары, но тут уж ничем не поможешь.

И еще. Когда разоружали власовцев, спрашивали: служил в заградотряде? Если служил – оформляли в Сибирь во внутренние войска. На охрану лагерей. Проверенные, опытные кадры. А самые отменные вертухаи получались из заградполитруков. Хроникер Довлатов не даст соврать.

Также мало кто знает, что у заградителей были свои танковые роты. Потому что отступающих танкистов тоже надо было сдерживать. Во исполнение приказа Сталина номер 227: «Ни танка назад». Не будь приказа, русская бронированная техника ворвалась бы в Москву на плечах панфиловцев, опередив коллег из панцерваффе. Кстати, позади 28 героев всю зимнюю кампанию маячили 56 дублеров с ружьями наперевес. И это действовало на нервы. Так что слова «А за спиной Москва» не совсем отображают реальность.

Теперь о ВВС. Понятно, что самолетные заградительные эскадрильи держали в наступательном тонусе авиационные полки обычного типа. Их Покрышкин был страшней настоящего. Причем на борту соколов-заградителей тоже рисовали число сбитых самолетов, но не звездочки, а серпики-молоточки. За три серпика давали одного Героя, за пять – полтора маршала. Так Жуков сначала стал половиной маршала и только потом 0,75, хотя начинал не с самолета, а с тачанки. Да-да, первый заградительный коммунистический эскадрон шел не на Берлин, а на Каховку, пусть и потерялся в дороге, с кем не бывает.

Ходили слухи, что Сталин собирался создать целый заградфронт. Чтоб двигался за Вторым Украинским или, на крайний случай, за Третьим Белорусским. И назвать его Первый Русский, потому что украинцам уже тогда не доверяли. Но что-то пошло не так, и Хрущев выжил. В результате прохлопали Украину, надо было тогда соображать. Теперь поздно вскрывать переписку Хрущева с Бандерой. Это как мертвому парковка!

Последний штрих. В конце войны Сталин в своей куйбышевской речи – прежде чем Черчилль добрался до Фултона – произнес: «Головокрушение от заграждения. Некоторые на местах неверно понимают, что правильно, а что наоборот. Если разведчик идет за языком, а сзади него ломятся сквозь валежник десять с автоматами, то не видать языка как своих ушей. И к полевой кухне можно их не приставлять – каши больше не станет».

Несмотря на это, сразу после войны Жуков с Коневым уговаривали Сталина учредить заградроты для работы с пограничниками. Даже устроили пробную заставу в горах под Карагандой. Навезли Джульбарсов, но непонятно было, куда отступать вперед и откуда наступать назад: граница на замке, а замок как бы везде. Поэтому застава стреляла во все стороны, вписав себя в анналы учебника по военной тактике, стр. 114. Покладистые казахи схоронили погранцов в верблюжьем могильнике. Там теперь Байконур.

Вопрос на засыпку. На Параде победы на Красной площади кто шел в задних рядах? Правильно. Иначе разбежались бы те, что с трофейными флагами. Еще рассказывают, что во время посещения Молотовым Америки он, услышав песню «Когда святые маршируют на небо», гаденько рассмеялся. Представил себе, кто пылит за святыми.

И последнее. Вот почему, как вы думаете, сзади за Лавровым всегда стоят два хмыря, руки в брюки? В телевизоре хорошо видно. Почему именно в брюки? Им что, нельзя папочки в ладошки вложить, чтобы смотрелись как люди-дипломаты? Правильно, потому что с предохранителя снято – и уж коли стрелять, так прямо из недр. В кого стрелять, спросите вы? А сами подумайте. Вдруг Лошадь скажет умную вещь, вдруг ее поймут, вдруг по-человечески заржет! Тут она и спалилась. Заградительные агенты не промажут даже в прямом эфире. Лавров это чует холкой и ни разу не сбился с ноты.

Что касается вас, то присмотритесь к своему заднему окружению. Только не очень пристально – они не любят. И чтоб тихо! Им не слаще вашего.

Лишь за Путиным никого нет. Он последний в пищевой цепочке заградителей. Хотя сам в этом не очень уверен.

С Девятым вас маем, потомки героев! Ни шагу в зад! Пишет блогер svobodu_narodam

Каратели к чему-то готовятся: В России привозят подбитые танки с… трупами внутри





Из горячих точек в зоне АТО в Воронеж на предприятие ОАО “172-й центральный авторемонтный завод” доставляют подбитые российские танки с трупами внутри.

Как сообщает общественная организация “Оборона Мариуполя”, в середине апреля 2016 года туда были доставлены для проведения ремонта танки Вооруженных сил РФ (четыре — “Т-90″ и два — “Т-72Б”).

“Дальше ситуация развивалась более трагично. После открытия поврежденного люка первого танка “Т-72Б” в его внутреннем отделении были обнаружены сильно обгоревшие тела командира машины, механика-водителя и наводчика. От увиденного работники ужаснулись”, — рассказали в организации.


В отделениях других танков были обугленные тела членов экипажей.

По информации в Минобороны РФ, подобные случаи имели место неоднократно, пишет “Оборона Мариуполя”. Это негативно воспринимается работниками предприятий оборонного ведомства и отражается на психологическом состоянии работников предприятий оборонного ведомства, передает “24 канал“:

” Из Украины на ремонтные заводы Воронежа массово поступают подбитые российские танки

В середине апреля 2016 года в город Воронеж Российской Федерации на предприятие ОАО «172-й центральный авторемонтный завод» доставлены для проведения ремонта танки Вооружённых сил РФ (четыре – «Т-90» и два – «Т-72Б»). В ходе внешнего осмотра работниками завода выявлены значительные боевые повреждения военной техники. А сопровождавшие неисправную технику военные, которые приехали подшофе, рассказали рабочим, что танки приехали из «горячих точек» на Украине.

Далее ситуация развивалась более трагически. После открытия повреждённого люка первого танка «Т-72Б» в его внутреннем отделении были обнаружены сильно обгоревшие тела командира машины, механика-водителя и наводчика.

От увиденного работники ужаснулись, Одна женщина приблизительно 50-летнего возраста потеряла сознание, но благодаря вовремя оказанной медицинской помощи, пришла в себя, после чего её отвезли домой. Даже у некоторых крепких мужиков подскочило давление, у кого-то даже случился приступ…

Открытие люков других танков также повергло в ужас работников предприятия. В отделениях этих танков тоже находились обугленные тела членов экипажей. Люди стали возмущаться ещё сильней, однако пришло руководство, которое быстро всех успокоило – «будете возмущаться уволим!».

По информации в Минобороны РФ, подобные случаи имели место неоднократно, что негативно воспринимается работниками предприятий оборонного ведомства и отражается на психологическом состоянии работников предприятий оборонного ведомства.

Некоторые не выдерживают подобных фактов, обращаются к своему руководству с просьбами о назначении на другие участки работы или вовсе увольняются. Также, есть неоднократные случаи злоупотребления работниками на этой почве алкогольными напитками.

Примечательно, что ещё в 2013 году Воронежский 172-й центральный авторемонтный завод был перепрофилирован в сервисный центр Западного военного округа. Причём, именно в многопрофильный, поскольку руководством РФ уже тогда ставились задачи (без лишней огласки) по оснащению производства современным оборудованием и квалифицированными работниками. С этого же времени в Воронеже поползли слухи о якобы готовящемся нападении РФ на Украину, но тогда этому мало верили, поскольку Россия выступала в качестве гаранта безопасности Украины и внешне свою агрессию вроде бы не проявляла.

Начиная с 2013 года, Минобороны России запланировало в таких «сервисных центрах» производить ремонт военных машин – менять узлы, агрегаты, красить и проводить техобслуживание. Руководство этих центров было сориентировано, что в случае, если технике понадобится средний, а тем более, капитальный ремонт, то её будут отправлять на специализированные заводы «Оборонсервиса».

Но не тут-то было, оказалось всё намного сложнее, – теперь для того, чтобы например поставить танку или грузовику новый двигатель, военные машины, в частности танки, вместо отправки на завод-производитель для капитального ремонта передают в сервисный центр в г.Воронеж.

На сегодняшний день негодованию работников Воронежского предприятия нет пределов, поскольку им приходится постоянно сталкиваться не только с повреждённой техникой, а и с погибшими молодыми российскими военнослужащими.

Как указывают наши источники в военных ведомствах, ещё в 2013 году в Минобороны РФ издало секретный приказ, обязывающий всех руководителей военных заводов («почтовых ящиков») полностью укомплектовать предприятия за счёт квалифицированных технических работников по ремонту военной техники. Особое внимание тогда было уделено именно предприятиям, находящимся на территории Западного военного округа.

А что там с Крымнашем?





1. россия превращает Крым в колонию-поселение, где жилые помещения могут посещаться представителями администрации колонии в любое время. Недельный обзор важных новостей о Крыме №57 читайте в блоге КРЫМского УКРа.

2. Ялтинский порт — уничтожить! Миссия выполнима. Команда мародеров из Ростова в деле: “К сожалению, когда-то градообразующее, процветающее предприятие превратилось в предприятие-банкрот. Конечно, немаловажную роль сыграли санкции, введенные ЕС в отношении Крыма. Если ранее в Ялтинский порт входило около 200 круизных судов в год, то с 2014 года суда не посещают порт вовсе. Вся деятельность (залётных россиян) сводилась к увольнению местных жителей и назначению друзей и родственников на освободившиеся места, различным коррупционным схемам и увеличению дебиторских задолженностей на миллионы рублей, разрушенной набережной и в целом сорванному сезону” (почитайте комментарии к статье от разочаровавшихся в россии и путине крымчан).

3. Мои знакомые ватники (врачи в больнице): В 2014 — за мою проукраинскую позицию готовы убить, радуются высоким зарплатам, обожают россию; В 2016 — скулят о постоянном сокращении зарплаты, высоких нагрузках, дебильной системе здравоохранения по российским законам, россию ненавидят лютой ненавистью, но в Украине, по их мнению, ещё хуже. Моя проукраинская позиция особого негатива больше не вызывает.


4. Умереть “в россии”. В детскую поликлинику Севастополя нужно занимать очередь ночью. Врачей заставляют повышать квалификацию за свой счет (13000 руб), предварительно написав заявление, что согласны с этим побором и претензий не имеют. Запись к врачам расписана на 2 недели вперёд. В регистратуре хамовито говорят: “Как попадёте (к врачу), так попадёте!”(фото, видео и комментарии). Самые интересные комментарии крымчан: “Мамочки сидят с термосами в очереди всю ночь. А у заведующей все ОК. Всю ночь стоять со списками, жесть, куда мы катимся? А все жаловались, что при Украине плохо было”, “Я сам сидел там с 4 утра, дежурил на запись к невропатологу. Если что, могу вам дать интервью и пригласить таких же родителей, как я”, “В Симферополе почему не показывают беспредел?”, “У наших знакомых недавно родился ребенок, так они, посмотрев на то, что происходит с педиатрией в городе, решились с горя на эмиграцию. Будут каждый год подавать заявки на лотерею (в США), пока не выиграют, мол, пусть хоть детям в будущем живется лучше” (скрин).

5. Умереть “в россии”. История из Керчи: “О так называемой бесплатной медицине по так называемым страховым полисам в нашем славном городе Керчи. Сегодня (23.04.2016) снова на личном опыте убедился, что положение не просто катастрофическое, а вообще за гранью здравого смысла. Утром пошел в поликлинику №2 и наивно попытался взять талончик до своего участкового врача-терапевта на понедельник. Несмотря на субботу, регистратура работала. И даже очереди никакой не было. И мне предложили БЛИЖАЙШИЙ талончик на 5 мая. Я ошарашен и потрясён”. Кстати, форма талона на прием к врачу (№ 025-4/у-88) утверждена МЗ СССР 12 мая 1988 года!  (фото).

6. Ватник выложил в интернет шокирующие кадры гигантских очередей в детской поликлинике в Керчи. В конце видео задаёт вопрос: “Сколько ещё мы будем терпеть с нами и нашими детьми этот БЕСПРЕДЕЛ?!” (посмотрите видео).

7. Новости из взрослой поликлиники в Керчи: “Зайдите в три четверти девятого в первую поликлинику для взрослых. Охренейте и уйдите. Слоган керченских поликлиник: заболел — застрелись!” (скрин).

8. В россии, конечно, бабы еще нарожают, если успеют взять талончик к акушеру-гинекологу.

9. Качество российской связи в Крыму вызывает только одно желание — желание выматюкаться во время каждого разговора. Народ интересуется, сколько ещё терпеть?скрин).

10. “Власти объяснили откуда в Крыму некачественные продукты” — бхахахх))) откуда-откуда, из россии! Где еще люди такое дерьмо выпускают и едят?

11. Крымчане! Если на лобовухе увидите украинский флаг, а рядом — российский, не поддавайтесь на провокацию. Украинцы никогда такого не сделают.

12. Знакомый (оголтелая вата) в 2014 говорил о “самом лучшем во вселенной российском образовании”, но ватина дочь (не ватница) уехала заканчивать ВУЗ на материковую Украину. Это я к тому, что даже у диких ватников бывают хорошие нормальные дети.

13. Приехала ватница с материковой Украины. Раскудахталась: “Цены на газ (там) — космос, отопление — золотое, всё плохо, ко-ко-ко… Порошенко будет всем менять фамилии, у всех будут с окончанием на -ко”. Моя вата тут же подхватила этот адовый треш. Капец, это неизлечимо! Есть ли предел у дебилизма?

14. Ялта. Расплатилась на кассе в магазине, повернулась и уткнулась носом в пропагандиста Грэма Филипса. Едва не стала верблюдом, сдержавшись от плевка в его мерзкую лживую рожу.

15. Украинский сыр покупаю теперь, как когда-то красную икру и осетровый балык: из-под полы, по блату, без посторонних глаз. Приехали.

16. Разговаривал с ватником, так он и слышать не слышал о Будапештском меморандуме 1994 года. Я был в глубоком шоке.

17. ИСТОРИЧЕСКИЙ КУРЬЕЗ: если бы солдат Красной Армии в 1945 на гимнастерку повесил “георгиевскую ленточку”, его бы расстреляли, как “власовца”.

18. Идея на неделю: подходить ко всем с наклейками “На Берлин” и спрашивать: “А почему ты еще не там?”

19. В Крыму хотят запустить первый морской полигон воздушно-космических сил. Прижимаем головы поближе к земле, закрываем уши… Стартует лето 2016!

P.S. Весь смысл “Крымнаша” в этой фразе: заповедник ваты под замком чекистов Кремля.

Торги начались с обвала цен на нефть





Утренние торги на лондонской бирже начались со снижения цен на нефть. Как сообщает replyua.net, стоимость черного золота снизилась примерно на полтора процента по сравнению с пятницей.

По словам экспертов, снижение цены связано с тем, что инвесторы фиксируют прибыль. По состоянию на 11 часов 30 минут по киевскому времени баррель нефти торгуется по 44,85 долларов. Рано утром, сразу после открытия биржи, стоимость черного золота снижалась до 44,5 долларов. Рост цен на прошлой неделе определялся только новостями, приходившими из Соединенных Штатов.

Согласно последним статистическим данным, запасы сырья в США незначительно увеличились, а также сократилось количество буровых установок. В Минэнерго США также заявили, что американская валюта немного подешевела, и эта новость положительно повлияла на мировой рынок нефти. Напомним, что ранее эксперт дал прогноз по запасам и добыче черного золота.


По его словам, через тридцать лет Россия сократит добычу черного золота в пять раз.

Хід Бальцеровичем, або що таке шокова терапія по-польски





“Якщо Бальцеровичу вдасться реформувати Україну, він отримає Нобелівську премію”, – саме так польський тижневик Política підсумував призначення поляка на посаду представника президента Петра Порошенко в українському уряді.

Головне ж питання українського політикуму: що такого пообіцяв Порошенко Бальцеровичу, що він погодився піти в уряд Гройсмана таким собі “смотрящим”?

Призначення професора Лешека Бальцеровича стало приємною та дивною несподіванкою від Петра Порошенка. Торги та вмовляння поляка щодо можливої посади в уряді розпочалися ще в січні 2015 року.


Після початку кінця уряду Яценюка до Варшави двічі їздили переговірники від президента і двічі отримали відмову.

Влітку 2015 року успішного реформатора та адепта ліберальних реформ на свій з’їзд хотіла запросити партія “Укроп”.

Тобто у владних коридорах та серед патріотичних олігархів є бажання та настрій провести остаточну приватизацію. Чому?

Головні методи поляка – це ліквідація держвласності, з огляду на низьку ефективність управління державою, та лібералізація, більше конкурентів та відмова від соціального забезпечення.

Наприклад, новопризначений голова “Укрзалізниці” запропонує розділити залізничного монополіста на більш дрібних перевізників, які в подальшому будуть приватизовані. Про те, що у 2016 році очікується приватизація 25 держпідприємств, згадував Айварас Абромавичус.

Однак якщо в уряді є Бальцерович, то приватизація буде прозорою, але гроші від неї підуть не на соціальні виплати, а на інфраструктурні проекти.

Тобто Бальцерович стане страшним сном Тимошенко та Ляшка, які на кожному кроці кричать про зубожіння та соціальні гарантії. Реформатор у 1990-х та банкір у 2000-х не дасть проїдати гроші, хоча в умовах війни змушувати затягувати пояси найбідніших буде досить цинічним вчинком.

З іншого боку, важко уявити, щоб Бальцерович домовлявся і йшов на угоди із олігархами.

Бальцерович – єдиний у світі економіст, що провів успішні реформи з переведення соціалістичної економіки на ринкові рейки (економіка Польщі почала зростати вже у 1992 році). Він не дасть себе використовувати чи бути прикриттям для сумнівних операцій.

Відповідно, незабаром ми маємо побачити пакет законів, який Рада має ухвалити (саме так виглядали реформи у Польщі, де одномоментно було проголосовано десяток законів і розпочався процес роздержавлення, а сотні тисяч поляків втратили роботу).

Важливо зазначити, що Бальцерович виступає за вільний продаж землі, а Верховна рада та президент продовжили мораторій на продаж сільгоспземель до 2017 року.

Нинішня Польща оцінює діяльність Бальцеровича неоднозначно: одні захоплюються та вважають рятівником і будівничим нинішнього польського достатку, інші вважать зрадником, що розпродав Польщу іноземцям за безцінь.

Дехто в Польщі жартує, що призначення Бальцеровича – це польська помста українцям за злочини 1943 року на Волині.

Слід зазначити, що Бальцерович є завзятим критиком нинішньої польської влади (партії “Право і Справедливість”). Навряд чи дане призначення буде із захватом сприйняте у Варшаві, але Брюссель, Вашингтон та міжнародні донори отримали в українському уряді людину, думка якої заслуговує на довіру.

Сподіваймося, що Україна, яка живе у перманентному шоці, отримає оздоровчу терапію від Бальцеровича.

Портников: Украину ждет судьба Сербии





У украинцев будет такая же судьба, как и у сербов. По информации replyua.net, об этом на своей странице в Фейсбуке написал Виталий Портников.

По словам журналиста, теперь граждане Украины, как и сербы, смогут проголосовать за того, за кого им хочется, однако экономику и историю страны нельзя обмануть.

Портников отмечает, что, если победу одержат популисты, Украину ждут огромные социальные издержки, а также очень медленное продвижение в сторону Запада. Успех ответственных за это партий будет зависеть не от того, чтобы облегчить дорогу.


По мнению Портникова, речь идет о правдивом информировании граждан Украины о том, на каком отрезке пути находится их страна. Все это украинцы должны знать, однако вектор развития никто уже не сможет изменить, считает журналист. Напомним, что в Сербии прошли внеочередные выборы в парламент, и глава сербского правительства сообщил, что жители Сербии выбрали для себя европейский путь.

Травести-диву Монро облили краской в центре Киева: Фото




Известную украинскую травести-диву Монро неизвестные облили краской и кефиром в центре Киева.

Об этом эпатажная артистка написала на своей странице вFacebook.

Инцидент произошел на входе в Мыстецький Арсенал, где должна была состояться презентация первой книги Монро под названием “Хорошо, что я не баба”.


“Двое неизвестных облили меня кефиром и краской! Основной удар пришелся на меня и мои вещи, но немного пострадали и люди, которые стояли в этот момент в очереди в кассу, чтобы попасть на Книжковий Арсенал. Кидали в спину и в затылок, однозначно не по-мужски”, — поделилась Монро.



Она добавила, что один из нападавших был задержан на месте охраной Арсенала, а второму удалось скрыться.



“Пока писала заявление, подтянулись сомнительные личности, которые в частной беседе с представителями правоохранительных органов возмущались моим существованием и засилием пид*расни… предлагали покаяться”, — рассказала артистка.

При этом она подчеркнула, что ее заявление в полиции приняли и дело завели.



Несмотря на происшествие, презентация книги Монро состоялась.

“Мы есть, мы не мираж, мы вас ждем…”​: Лист від мешканки окупованого Донецька




Навіть збиратися разом проукраїнські жителі наважуються зовсім маленькими групами, щоб не викликати підозр в сусідів та “поліції”.
Одному зі співробітників редакції 112.ua прийшов лист від донеччанки, його давньої знайомої. Він їй якось зателефонував поцікавитися, як у неї справи. “По телефону всього не розкажеш. А так хочеться висловитися”. “А ти напиши”. І вона написала… ” Зі зрозумілих міркувань ми не пишемо ім’я автора, проте все, що написано нижче – не вигадки і фантазія, а справжня реальність”, – запевняють в . Патріоти України пропонують вам ознайомитися з повним текстом цього листа.



“Мы есть, мы не миф, не мираж. Это мы упоенно выхватываем в окружающей нас действительности сине-желтые сочетания – вон влюбленная пара идет: у нее небесные джинсы, а на нем футболка цвета пшеницы… Это мы, всю жизнь возмущавшиеся писаниной на домах, теперь радуемся на стенах “Донецк – это Украина” и “ДНР – зло”. Это мы скупаем в сувенирных лавках залежавшиеся магнитики с трезубцем, убеждая продавщиц, что “для прикола”. Это мы надеемся и ждем…

Сколько нас? Думаю, много. Сколько хотя бы примерно? Не знаю. Мы собираемся небольшими кучками. Даже не стайками. Не более трех-четырех человек за раз. Больше нельзя. Больше – будет громче (соседи услышат) и подозрительней (соседи увидят). Но я знаю, что и у друга на даче собираются, и подруга новый такой “кружок” встретила. Мечтаем собраться все вместе. Но не время. Не время даже знакомиться “в живую” (хотя и такое иногда практикуем). Поэтому сидим в соцсетях, под никами, в закрытых группах. И не факт, что какая-то “Вера Украинка” не есть провокатор “мгб”, а какой-то затихарившийся “Вася Вася” не конспектирует нашу реакцию на призывы “Веры”. Мы за эти два года изучили тонкости такого общения.


Это мы сразу удаляем переписку в личке. Это мы перед выходом на улицу на случай досмотра чистим свои телефоны. Это мы храним флешки вне квартиры, а одна, “дежурная”, в такой нычке лежит, что и сама периодически забываю, куда перепрятала в прошлый раз. Это мы отключаем дверной звонок, чтобы не вздрагивать от каждого трезвона. Если пришли сверить показания счетчика, на этот случай у соседки есть номер моего мобильного. А у меня ее. И это настоящая удача, когда ты с соседкой на “одной волне”.

Теперь твой дом – это действительно твоя крепость, в которой ты лелеешь свой мир, где хотя бы думать можешь свободно, а в наушниках слушать и смотреть, чего душа просит. Но вот выходишь за порог и ощущаешь себя креветкой без панциря. Тебя ранит все: трехцветный антураж, рубли в кошельке, разговоры толпы.

А ты читала, как наш Захарченко отвечал харьковчанам? Вот молодец, скажи ж! Скоро паспорта получим, и плевать хотели на эту Украину. А Россия нас не оставляла, и дальше не оставит… Ты чертыхаешься про себя и проходишь мимо. Еще полгода назад могла им ответить, вступить с сакральным “дуры вы, бабы”. После волны зимних арестов договорились себя сдерживать. Потому что у каждого из нас здесь свои задачи. Мы в них друг друга особо не посвящаем. Из “мелкого” знаю, что наши мужчины иногда “шалят”: дорисовывают на улицах агитплакаты. Для кого-то это покажется глупостью. В нашем положении – это тоже проявление позиции.

В моем подъезде есть доска объявлений. Так с августа 2014-го кто-то повадился на заметках об отключении воды или на воззваниях идти в “ополчение” приписывать в конце “Слава Україні!”, я же ему печатными буквами отвечала “Героям слава!” Жильцы, заметив такое “безобразие”, объявления срывали, ЖЭКовцы вешали новые. И вот опять появляется “Слава Україні!” У меня с собой ручки для ответа не было, возвращаюсь из магазина, а там уже – “Героям слава!”

Это непередаваемые ощущения. Ты сначала понимаешь, что в твой подъезд заглядывает “родственная душа” (то, что он живет с тобой рядом, ты сразу отвергаешь, надо быть безумцем так “палиться”), потом понимаешь, что таких душ как минимум две. Мы не знакомы, но знаем о существовании друг друга, и от этого уже легче.

Как-то участковый прошелся по этажам, собрал пояснения (не вы? – не я – не он? – не думаю) и наша “перекличка” прекратилась. Но вот ко мне приехала дочь (она больше года на “Большой земле” – в Украине). Увлеклись воспоминаниями, и я ей: “А помнишь, у нас в подъезде кто-то подписывал объявления?” – “Так это же я писала”. Я была готова ее убить, так как мне даже в голову не могло прийти, что мы с дочерью переписываемся, и что ее в любой момент могли забрать “на подвал”. А кто был третьим в “перекличке” я узнала раньше – моя соседка. Она пенсионерка без навыков “партизанщины”, поэтому не слышала, как я тихонько спускалась по лестнице и застала ее “на горячем”. На кого, на кого, а на нее я бы никогда не подумала. Впрочем, как и она на меня.

Нас постоянно спрашивают – а чего вы там сидите? Чего не выезжаете? У нас много официальных ответов: старенькие родители, работа, дом, хозяйство… Нас не понимают. И правильно делают. Потому что я же не могу по телефону сказать: ведь кто-то должен встречать людей, выходящих из “подвалов”. Здесь я хоть в малом могу помочь в поиске человека – контактами, прозвонами, иногда просто поддержать морально: вот родные в Украине, им звонят о задержании племянника, и они не знают, как вести себя в этой ситуации, куда обращаться. Троих приходилось именно встречать при выходе из “подвалов”. Но это было полтора года назад, когда вообще было жестко. И речь не о военных, речь о гражданских.

Знаете, какими они выходили? Вшивыми, в язвах, если мужчина – избитый. Без документов, без копейки денег, без телефонов… И куда им? К кому им? Поэтому их знакомые, которые не могли приехать (иначе оказались бы на том же “подвале”), сообщали о дате “выпуска”. Встречаешь. Она тебя не знает, ты ее не знаешь. Но вы уже родные друг другу. Отходите подальше, протягиваешь еду, потом б/ушный мобильник с новой симкой, на которой забит твой номер телефона и людей, которые на тебя вышли с просьбой помочь. Она отзванивается, успокаивает их, они – ее. Идете к ней домой, хорошо, если у кого-то хранятся запасные ключи.

В квартире все верх дном после обыска. Пока она приходит в себя, ты бежишь в аптеку, в магазин за продуктами. Потом месяцы по поиску документов в ихних “инстанциях” – хотя бы паспорта. Потому что, например, у женщин после пережитого страх даже приблизиться к таким зданиям, не то чтобы зайти и написать заявление. Кому-то паспорт возвращали, кому-то нет. Параллельно решаешь вопрос об отправке человека на свободную землю. То есть у каждого свое. Знаю, что подруга делает фото Донецка для одной из редакций, здесь же на украинских журналистов запрет, в такой ситуации и аматоры подмога.

Пока же мы продолжаем оставаться здесь. Для меня “здесь” – это в оккупации. Для моих коллег по работе “здесь” – это “в нашей молодой республике”. Уже бывших коллег. Не смогла, не выдержала, уволилась. Не было сил постоянно слышать восхваления, “как мы все заживем”, как Украина рушится, а “республика становится на ноги”. Да и свою позиция я не скрывала. Однажды меня пригласил директор и предупредил: не дожидайся доносов, уходи “по собственному”, а я материально помогу. Он свое обещание сдержал, пока не написали донос на него. Он с семьей выехать успел.

И мы остались с мамой. Я живу тоской, мама – страхами. Сначала она боялась обстрелов. Потом спускаться в темный затхлый подвал в подъезде, так как когда-то давно увидела там крысу… Со временем ее уже не подташнивало от запаха плесени. Она перестала реагировать на что-то серое, шмыгнувшее в темноте. Мама, это кошка. Да, доченька, кошка. Потом она боялась пропустить день получения ахметовской гуманитарки, если на пару дней задерживали выдачу, начиналась паника.

Странное дело с этой гуманитаркой. На кухне висел календарь сначала на 2014 год. Мама обводила фломастером дату следующего получения помощи, и каждый раз причитала: вот и еще месяц умирать нельзя. Потом она повесила рядом календарь на 2015-й, старый срывать не дала. Теперь висит уже третий, и тоже с обведенными кружочками. Но разговоры о том, что еще месяц можно не умирать прекратились. Теперь у нее новый “мотиватор”: умру, когда тебе 60 лет исполнится, тогда я буду спокойна, что будешь с едой (просто ахметовская помощь для пенсионеров здесь идет с 60-ти лет). В общем, у каждого свои якорьки, чтобы держаться за жизнь.

Но только мама свыкается с одним страхом, как появляется другой. Раз я ее повезла в Краматорск на оформление пенсии. (Да, мы вначале оформили маме украинскую пенсию, так как не было иного дохода. На “республику” я работать не могу, себя не пересилю, а она просочила свои флаги и портреты Захарченко в самые, казалось бы, нейтральные фирмы). Мама еле выдержала эту поездку. От вида сначала “дэнээровских” блокпостов и автоматчиков у нее давление подскакивало. Она же в Донецке максимум во двор выходила и в подвал спускалась.

А как начали подъезжать к контрольно-пропускному пункту, и впереди отчетливо проявился украинский флаг, тут сработала пропаганда да разговоры с соседками. “Доча, куда мы?! Они нас сейчас гимн петь заставят, издеваться будут… Мне Валентина Федоровна рассказывала… Давай вертаться…” Еле уговорила. Пока проверяли паспорта, я ее таблетками да каплями отпаивала, она же не отпускала мою руку, чтобы меня не забрали “страшные укры”. Думали уже скорую вызывать. Обошлось. Проехали.

Бабушки наши, мамочки, что же с вами сделали?! Потом была трудная дорога обратно, а страх “укров” ей преодолеть так и не удалось. Поэтому через полгода ни о какой поездке по продлению пенсии и речи быть не могло. Держимся на моих подработках, что друзья подбрасывают. И, увы, мама оформила “дэнээровскую” пенсию, ее ей на дом приносят. Осуждаете? Ну, что ж, наверное, правильно. Но иначе нам не вытянуть.

Это как раз к вопросу об ассимиляции. Нас, оставшихся в оккупации, часто попрекают “стокгольмским синдромом”. Скажу о себе и окружающих меня. Первый год мы продолжали жить в “своем Донецке”: да, с обстрелами, да, в укрытиях. Война как бы отодвинула на второй план некую “ДНР”, на первом была жизнь человека и помощь ближнему. Когда боевые действия утихали, для таких как я Донецк продолжался без “народной республики”, а с теми же улочками, “Донбасс Ареной”, ботаническим садом, парком кованных фигур. Мы существовали с “ДНР” и ее “гражданами” как бы в параллельных мирах, пересекаясь только на бытовом уровне. У них своя жизнь, у нас своя. Мы продолжали верить, что это скоро все закончится. Головы были заняты выживанием, здоровьем родных, попыткой осознать происходящее.

Переломный момент наступил год спустя. Уже прошлой весной было заметно, что многие определились. Кто-то просто устал сопротивляться, иммунитет иссяк. И даже первоначально проукраински настроенные дончане начали спокойно воспринимать идеологическое окружение: ходить на праздники, нормально себя чувствовать под развивающимися флагами, поддерживать “правильные” беседы, концентрироваться только на положительном, и не замечать отрицательного. Одна из моих таких знакомых, назовем ее Света, сказала: я уже устала надеяться, нас никогда не освободят, а на работе и по телику все капают и капают, в итоге я смирилась, приняла, что это навсегда; перестала дурными мыслями и сомнениями голову забивать и, знаешь, наступила гармония. Света стала как все, она слилась с толпой, она мимикрировала.

Таких как Света “взяли” на теме любви к городу: все, кто здесь – истинные дончане, честь им и хвала, а кто выехал – предатели, которые никогда не поймут оставшихся. Мы, мол, не тянем вас вступать в “Донецкую республику” (главенствующая политорганизация), просто, раз любите Донецк, так давайте вместе работать на его благо. И эта технология сработала. Потому что со свободной территории не было месседжей в противовес, лишь крики и обвинения в адрес дончан, как “живущих при оккупантах”. Без разбору. Всех под одну гребенку. Конечно, “имеющий уши слышать, да слышит”. Но многие были истощены и не способны сопротивляться. И смирившись, им стало легче. И я их понимаю, я поначалу им даже завидовала. Потому что тоже устала: просыпаешься, и сразу в ленту новостей – а вдруг за ночь освободили аэропорт. Но лента молчит. Ложишься спать, и опять в новости – а вдруг…

Но спустя год была и другая яркая реакция – это окончательное отторжение всего “дэнээровского”, даже среди сомневавшихся. Окончательное и бесповоротное, порой, сжигая все мосты для отступления. И нам тоже стало легче, так как мы тоже определились. И мы тоже в своей гармонии и реальности: теперь мы живем не в параллельном, виртуальном Донецке, а в оккупированном Донецке. И мы понимаем свою необходимость здесь и сейчас, и это придает нам силы для надежды.

Вот написала, излила душу. Сейчас нажму “Отправить”, текст сохраню до завтра в “облаке”, но сразу почищу компьютер и почту… А завтра, как удостоверюсь, что письмо дошло, удалю и из “облака”. И пойду продолжать свою жизнь. Жизнь в оккупации… А вы просто знайте, что мы есть, мы не мираж, и что мы вас ждем…”

Будуть під контролем “кадирівців”? У “ЛНР” з’явиться мобільний оператор “Вайнах Телеком”




Росія відмовилась від прямої передачі “ЛНР” у довгострокову оренду кодів стаціонарного та стільникового зв’язку, що належать до російського сегменту номерів сьомої всесвітньої зони нумерації.


Російська окупаційна влада запроваджує на тимчасово окупованих територіях Донбасу послуги чеченського мобільного оператора. Про це повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України, передають Патріоти України.

Розвідкою встановлено, що “російською окупаційною владою продовжуються заходи щодо розвитку власної інфраструктури мобільного зв’язку на тимчасово окупованих територіях Донбасу в обхід міжнародних санкцій”. Так, встановлено, що “на 23 квітня ц.р. заплановано підписання угоди між російською компанією ВАТ “Ростелеком” та оператором зв’язку т.зв. ЛНР “Унітарне підприємство “Луганські комунікації” (“Лугаком”). Відповідно до умов угоди, російський оператор зв’язку буде напряму надавати “ЛНР” комерційні послуги кабельного телебачення та швидкісного доступу до мережі Інтернет”.

“Водночас Росія відмовилась від прямої передачі “ЛНР” у довгострокову оренду кодів стаціонарного та стільникового зв’язку, що належать до російського сегменту номерів сьомої всесвітньої зони нумерації (таку схему РФ використовує у невизнаних республіках Абхазії та Південній Осетії). Представники РФ повернулись до вихідного варіанту – використання у т.зв. ЛНР номерного ресурсу чеченського мобільного оператора “Вайнах телеком”, – підкреслює Головне управління розвідки Міноборони.


За інформацією ГУР, “на варіанті співпраці “Лугакому” з “Вайнах телеком” наполягла старший віце-президент з управління бізнесом ВАТ “Ростелеком” Лариса Ткачук. На думку російських експертів ринку телекомунікацій, мова може йти про особисті мотиви компанії “Мегафон”, одного з провідних операторів мобільного зв’язку Росії, за події 2013 р. “Мегафон” зацікавлений у обмеженні чеченського оператора мобільного зв’язку у т.ч. через міжнародні санкції та здатен використати можливості своїх інсайдерів у Ростелекомі”.

Як відомо, зазнали в ГУР Міноборони, у 2013 р. влада Чечні закликала жителів республіки відмовитись від послуг двох національних операторів мобільного зв’язку РФ у т.ч. компанії “Мегафон” на користь чеченського провайдера “Вайнах телеком” (на той час мав тільки ліцензії оператора мобільного зв’язку, а реально був Інтернет-провайдером), звинувативши російські компанії у підтасовці результатів віртуального голосування під час конкурсу “Росія-10”.

Вербное воскресенье: приметы и обычаи праздника





Вербное воскресенье (или Вход Господень в Иерусалим) – это один из 12-ти главных праздников православного народа. Накануне перед праздником в субботний вечерней службе люди в храмах освещают веточки вербы. Как правило, окропляют вербы и праздничную Воскресную службу на Литургии во имя Иоанна Златоуста.

Полученную в церкви вербу христиане хранили весь год. Веточками украшали то место, где стояли иконы в доме.
В некоторых регионах Украины освященные вербы вкладывали в руки покойников, что символизировало веру в Христа, благодаря ей возможную победу смерти. Если умерший победит смерть, то он обязательно воскреснет и будет встречать Иисуса с веточкой.

Что можно кушать?


Для верующих православных в праздничный день разрешается употреблять в пищу рыбные блюда. Наши предки были уверены в том, что освещенные ветви, хранящиеся в доме весь год, оберегают жителей и скот от злых духов. Они верили, что веточка защищает людей от порчи, сглаза и всяческих жизненных невзгод. С этим днем люди связывали множество обычаев и примет. К примеру, было следующее правильное развлечение: как только заканчивалась служба, освещенной вербочкой постукивали детей, всех родных и знакомых людей, приговаривая простые слова “Будь здоровий, як верба”.

К первому выгону на луга скоту подсовывали пожевать несколько веточек вербы, чтобы он не пропадал. Чаще всего вербу выкладывали в сарае, так как это, по древнему обычаю помогало отгонять всю нечисть и давать здоровье жителям дома.



Верба для женского счастья

Девушек, которые еще не нашли жениха или только что стали женами, слегка прихлестывали вербой. Этот жест позволял женщине в будущем рожать много здоровых детей. Неспроста для этого обычая выбирали вербу, ведь именно она в нашей стране была самым сильным и живучим деревом.



Это подтверждает и поверье, согласно которому, если воткнуть любую ветку этого дерева в землю, то она выживет и даст побеги. В связи с этим на вербу возлагали надежды на благополучие и здоровье.

Вердикт ученых: любимый миллионами напиток попал в черный список энергетических “воришек”




Эксперты составили список продуктов, которые лишают нас необходимой энергии. В него неожиданно попал кофе, считающийся одним из самых популярных энергетических напитков.

У подавляющего большинства людей в три часа дня возникает сильнейшая ощущение сонливости, когда им срочно требуется заряд энергии, без которого работать становится мучительно трудно. Люди отправляются за чашкой кофе, но немногие знают о том, что этот напиток в реальности крадет у нас энергию, а не прибавляет ее. Именно к такому выводу пришли нутриционисты из Австралии, пишетМедикФорум.

“Мало того, что кофе является выраженным диуретиком, этот напиток также препятствует абсорбции жидкостей и высасывает из организма железо, – говорит известный эксперт в области здорового питания Зоуи Бингли-Паллин. – В результате после употребления кофе в долгосрочной перспективе вы лишаетесь необходимой энергии. Действительно, кофе производит мгновенный энергетический эффект, но он очень быстро испаряется, и уже через час вы чувствуете себя гораздо более уставшими, чем до употребления кофе”.


В том, что касается напитков, кофе и энергетики плохо подходят для повышения уровня энергии. Газированные напитки вроде бы кажутся более правильным выбором, но они заставляют организм усердно трудиться над своей переработкой. Печени приходится прикладывать немало усилий для осуществления процессов метаболизма, она работает тяжело, из-за чего возникает ощущение усталости.

Это же касается продуктов питания с высоким гликемическим индексом, после употребления которых наблюдается резкое повышение уровня энергии, а затем такое же резкое его падение. Речь идет о пище с большим количеством соли и сахара вроде фаст-фуда.

Но что же нужно употреблять для длительного повышения энергии? Эксперты советуют налегать на фрукты вроде яблок, а также орехи.

Як зріст жінки впливає на перебіг вагітності?





Фахівці з Нової Зеландії, що працюють в Оклендському університеті, зробили дивне відкриття. Вони встановили, що зріст жінки впливає на перебіг вагітності. За словами вчених, жінки маленького зросту частіше за інших схильні до передчасних пологів.


В ході дослідження було вивчено кілька тисяч медичних карт породіль за період з 1991 року по 2009 рік. Фахівці впевнені, що зріст жінки грає важливу роль протягом вагітності.

За їх словами, високі жінки народжують дітей точно в термін, чого не скажеш про вагітних з ростом нижче 155 сантиметрів. Близько дев’яти з половиною відсотків низькорослих жінок можуть виносити дитину тільки до 37 тижня вагітності, а один відсоток жінок маленького росту виношують плід тільки до 32 тижня.


Фахівці порадили всім низькорослим жінкам дуже серйозно ставитися до вагітності, уникати стресових ситуацій і уважно стежити за самопочуттям

Все бабы как бабы, а я богиня! Девушки, которым нельзя давать косметику даже под дулом пистолета.




На какие только изощрения в наши дни не идут девушки, чтоб быть красивыми. Нарощенные ногти, ресницы, волосы и даже брови, абонементы в солярий и всевозможные бюьти-средства по доступным ценам могут из любой простушки сделать писанную красавицу.

Вот только иногда многие барышни забывают, что косметика в руках дилетантов может в два счета превратиться в орудие пыток. Милые девушки, во всём всегда нужно знать меру! Сегодня в фокусе команды «ОФИГЕННО» — 17 ультрамодниц, которые зря дали в руки пинцет и косметичку.

Эти девицы считают себя богинями и им наплевать на мнение окружающих. А вот у меня уже, например, нервно подергивается правый глаз от вида таких светских львиц с синими тенями, нарисованными фломастерами под трафарет бровями и килограммами тонального крема, понятное дело, любимого кирпичного оттенка.


Все бабы как бабы, а я — бАгиня!




Больше, больше гламура…





Плевать на всех, я — королева!





Курочка-гриль к вашим услугам, недорого…





Подарите же кто-то зеркало, срочно!





Тьху-тьху-тьху, лучше сплюну три раза.





Мои глаза, мои глаза!



Красота — страшная сила.





Мои родители террористы… потому что я — бомба!



Лучше меня — только мое отражение в зеркале.

Потап відповів на скандал з Вакарчуком українською піснею




У неділю, 24 квітня, відбувся перший після резонансного скандалу між тренерами, Святославом Вакарчуком і Олексієм Потапенко (Потапом) ефір шоу Голоса країні-6 на телеканалі 1+1.

Всупереч очікуванням публіки, в дев’ятому епізоді шоу жодне з суддівських крісел не спорожніло, та й відносини зіркових тренерів, як на перший погляд, не змінилися, передає Корупція.Стар

Несподіванкою стало те, що Потап в точності скопіював продюсерський хід Вакарчука, який став причиною минулого конфлікту, давши своїм учням-іноземцям виконати українську пісню.


Народ вже почав реагувати на такий поворот подій коментарями в соцмережах.

Жорсткі алаверди

Шоу “Голос країні-6” станом на 24 квітня перебуває на етапах музичних боїв. Такий формат припускає, що на сцену виходять двоє виконавців з однієї команди. Обидва вокаліста співають в дуеті, після чого “чужі” тренери шоу коментують їх виступ, а “свій” обирає з двох підопічних лише одного фаворита. Другий же соліст вибуває з “Голосу” назавжди.

У дев’ятому епізоді від команди Потапа в дуеті билися домініканець Антоніо Гомес Круз і одеситка з єврейським корінням Тетяна Амірова. Солісти виконували пісню Віктора Павліка українською мовою “Ти подобаєшся мені”.

Вибір пісні для змагання, в якому бере участь людина, погано говорить російською мовою, став справжнім сюрпризом. Лише тиждень тому Потап розкритикував за подібне рішення Вакарчука.

Домініканець Антоніо виконав пісню українською і вилетів з проекту.

Нагадаємо, що коли Вакарчук дав завдання двом своїм підопічним, азербайджанцеві Чингізу і нігерійцю Анян, виконати українську пісню на слова Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий”, то Потап заявив наступне.

“Я чогось чекав від Слави такого. Дует у вас” інтернешнл “та, звичайно ж, хотілося українську пісню почути. Але я, як людина, яка тонко відчуває гумор, і прокладає це у себе в піснях (я за Славою такого не помічаю, він до музики з пієтетом ставиться, а до сцени – як до вівтаря), ніяк не міг визначитися, що ж це таке – серйозне звучання цієї пісні або гумористичне. Ще й класичнt аранжування. Якось вона у мене не клеїться, і стає трошки смішною. Я зупиняю себе, тому що як же – така велика пісня!”, – говорив Потап в 8 епізоді шоу.
Цей коментар викликав шквал негативних емоцій у Вакарчука і став причиною бурхливих обговорень в соціальних мережах.

Тепер же, в 9 епізоді, Потап повторив хід Святослава, який сам же назвав неправильним – дав іноземцю українську пісню. Цього разу Вакарчук явно оцінив хід і навіть поставив саме на “легіонера”.

“Дуже гарний номер и дуже гарно заспівано. Чудовий дует. Я просто слухаю і отримую задоволення. Було складно, насправді, робити вибір и на середині пісні я зрозумів, что усе-таки ближче манера виконання і глибше цю пісню з Музичної точки зору, для мене відчув Антоніо “, – прокоментував Святослав.

Перевагу Антоніо віддали і два інших тренера проекту – Іван Дорн і Тіна Кароль.

Раптово, коли настав час Потапу виносити остаточне рішення, то він встав зі свого суддівського крісла і виголосив промову про ювілей виконавця пісні “Ти подобаєшся мені”.

Потап вигнав Антоніо з проекту зі словами: “Подобається Антоніо, але я вибираю Таню”.

Емоційний іноземець подарував свою лебедину пісню Тіні Кароль і покинув шоу в сльозах. За лаштунками його втішала дружина: “Якби Таню попросили заспівати пісню з домініканської культури, вона б не впоралася”, – прокоментувала вона перемогу суперниці Антоніо.

До речі, зі своєю майбутньою дружиною Антоніо познайомився в рідній Домінікані. Співак був справжньою зіркою на батьківщині, але велика любов до туристки з України змусила його переїхати на чужину.

Реакція глядачів

Відразу ж після трансляції виступу телеглядачі, які регулярно стежать за перипетіями на проекті, розкусили хід Потапа. Здивована публіка розділилася на два табори – одні були раді тому, що поп-продюсер прислухався до рекомендацій короля українського року, а інші засудили такий жест.

Самі бурхливі дискусії разгорілися на сторінці проекту в соцмережі “Вконтакті”.

“Потапу не смішно?”, – написала Катерина Данюк у “Вконтакті”.
“Потап щось говорив, що йому було смішно, коли Анян и Чінгіз віконували російську народну пісню, а сам давши Антоніо пісню нашою мовою, то якраз в його віконанні це вийшло дійсно смішно”, – написав Степан Зеліско у “Вконтакті”.

“… Смішно? Смійся, ніхто не боронить. Це хід спешел фо ю, для зашкварених патріотів, щоб менше патякалі. Мов Потап – українофоб, зрадник. Він зробив хід конем”, – написав Сергій Яворщук у “Вконтакті”.

“Минулого разу йому було дуже смішно, коли іноземці заспівалі російську пісню. Чому ж зараз йому не смішно? Як на мене було й достатньо весело”, – прокоментувала Катерина Данюк у “Вконтакте”.

“Він співав краще”, – прокоментувала Ольга Орос відео з Антоніо в Facebook.

Як повідомляв “Обозреватель”, відгомони скандалу між Святославом Вакарчуком і Потапом на шоу “Голос країни” весь тиждень не вщухали в українському шоу-бізнесі.

Закиди Вакарчука з екрану телевізора підлили масла у вогонь скандалу з Потапом і Настею, яких останнім часом звинувачують в непатріотичності і виступах в Росії.

“Я прошу – не кидайте петардами”, – звернулася Настя Каменських до провокаторів після зриву концертів у Луцьку.

Тіна Кароль вперше показала свого сина країні (ФОТО)




Після смерті свого чоловіка Тіна Кароль шифрує своє особисте життя, яке на данний момент повністю крутиться біля її сина Веніаміна.

Співачка у зворушливій фотосесії розповіла, що її син буде священнослужителем, передаєКорупція.Стар

Веня долучений до церкви: хлопчик ходить з мамою на службу до Іллінської церкви в Києві на Подолі, смиренно поводиться в храмі і навчається в церковній недільній школ.


Щодо вибору школи співачка радилася зі своїм духовним наставником з Києво-Печерської Лаври отцем Варлаамом:

“Вона сама захотіла віддати Веніаміна в недільну школу, і просто запитала мене в яку. У нас в Лаврі тільки вчать церковному співу, але школи немає. Але є при Іллінській церкві, куди я і рекомендував піти”, – прокоментував вибір Тіни святий отець.


Отець Віталій, настоятель Іллінки розповів, що часто артистка сама привозить сина Веню на заняття в недільній школі, і тільки зрідка це робить няня – коли Тіна у від’їзді. Клас Веніаміна вивчає Біблію, церковнослов’янську мову, основи православ’я і церковного співу. Також хлопці займаються творчістю: створюють Петриківський розпис, роблять театральні постановки, в тому числі – лялькові вистави. В кінці кожного семестру всі учні ходять на прощу: їздять монастирями, відвідують печери в Лаврі, прикладаються до святинь.



Перші ознаки діабету – зверніть увагу на своє здоров’я!





Перші ознаки діабету у жінок можуть бути різними: від виражених до прихованих, неясних. Прихований перебіг цукрового діабету взагалі характерний для жінок, особливо у віці після 40 років.

Таке перебіш хвороби може з часом приводити до серйозних ускладнень. Тому важливо знати перші ознаки цукрового діабету.

Чому починається цукровий діабет у жінок


За статистикою жінки частіше хворіють на цукровий діабет, ніж чоловіки. При цьому захворюваність з кожним роком зростає. Фахівці пов’язують розвиток цукрового діабету в першу чергу з обтяженою спадковістю: у жінок, близькі родичі яких страждають на цукровий діабет, це захворювання розвивається в кілька разів частіше.

Цукровий діабет 1-го типу (з ураженням секретуючих інсулін клітин підшлункової залози) розвивається у молодих жінок до 30 років в основному з обтяженою спадковістю. При цьому пусковим фактором служать різні інфекційні захворювання і стреси. Після перенесених інфекцій в підшлунковій залозі можуть розвиватися аутоімунні процеси, при цьому імунна система не відрізняє інфекційних збудників (в основному вірусів) від власних клітин підшлункової залози і виробляє знищують їх антитіла. Клітини підшлункової залози поступово руйнуються і замінюються сполучною тканиною. Процес цей тривалий і непомітний, тому перші ознаки діабету у жінок з’являються через кілька місяців або навіть років після перенесеної вірусної інфекції.

Цукровий діабет 2-го типу, при якому порушується чутливість тканин до глюкози, розвивається переважно у жінок після 40 років. І в цьому випадку спадковість має велике значення. Крім того, ризик захворювання збільшується при ожирінні, атеросклерозі і підвищеному артеріальному тиску. Цей вид діабету також розвивається повільно.

Найперші прояви цукрового діабету у жінок

Найперші ознаки діабету у жінок різного віку можуть бути однаковими, так як саме у жінок захворювання часто протікає приховано, з неясними симптомами.

Одним з основних ознак цукрового діабету є підвищена стомлюваність, сонливість і зниження працездатності. Характерно відсутність енергії після нічного сну. Ця ознака часто з’являється раніше інших, але далеко не всі жінки звертають на нього належну увагу.

Майже у всіх жінок посилюється апетит. При цьому молоді жінки з діабетом 1-го типу переважно худнуть (але буває і навпаки), а жінки після 40 років з діабетом 2-го типу додають у вазі (але зрідка зустрічаються і худнуть). Така зміна ваги обов’язково повинно насторожувати жінку щодо цукрового діабету.

Але найхарактерніші перші ознаки діабету у жінок – це підвищена спрага в поєднанні з частими рясними сечовипусканнями. Проте, цей симптом не завжди буває виражений значно, при прихованому перебігу діабету жінка може його і не помітити.

Іноді при цукровому діабеті 1-го типу спрага і мочеизнурение можуть розвиватися відразу і дуже сильно. Жінка може вживати до 4-5 л рідини і виділяти стільки ж з сечею. Як правило, яке гостре початок захворювання супроводжується різкими підвищеннями і зниженнями цукру в крові, що може призводити (якщо лікування не розпочато вчасно) до розвитку різних видів коми.

Поступово у жінки розвивається сухість шкіри, волосся і нігті стають тьмяними і ламкими. Характерно також поява свербежу шкіри, особливо, в області статевих органів.

Першими ознаками приховано протікає цукрового діабету можуть бути також часто розвиваються застудні захворювання, фурункульоз, гнійничкові висипання, часті грибкові захворювання шкіри і слизових оболонок у вигляді молочниці, грибкових захворювань шкіри і нігтів стоп і так далі. Все це є наслідком зниження імунітету – одного з найбільш характерних проявів цукрового діабету.

Що можуть виявити лабораторні дослідження

При дослідженні крові можна виявити підвищення вмісту цукру в крові. Натщесерце він стабільно перевищує рівень 5,6 ммоль / л, а після прийому їжі через дві години не повертається до норми.

Коли цукор в крові жінки досягає певного рівня (8-11 ммоль / л), він починає виділятися з сечею. Тому рівень цукру в крові, при якому він починає з’являтися в сечі, називається пороговим. Для кожної жінки цей рівень індивідуальний.

Крім того, діагноз цукрового діабету підтверджується за допомогою дослідження крові на гліколізірованного гемоглобін (HbA1c – норма – 4,5-6,5%).

Гліколізіровнний гемоглобін – це частина міститься в еритроцитах гемоглобіну, який з’єднується з присутньої в плазмі глюкозою. Його тим більше, чим вище цукор в крові. Гліколізірованного гемоглобін відображає середній показник цукру в крові за останні три місяці.

Перші ознаки діабету у жінок можуть бути малопомітними, але на них варто звертати увагу для того, щоб вчасно звернутися до лікаря і попередити розвиток важких ускладнень.


Чому починається цукровий діабет у жінок

За статистикою жінки частіше хворіють на цукровий діабет, ніж чоловіки. При цьому захворюваність з кожним роком зростає. Фахівці пов’язують розвиток цукрового діабету в першу чергу з обтяженою спадковістю: у жінок, близькі родичі яких страждають на цукровий діабет, це захворювання розвивається в кілька разів частіше.

Цукровий діабет 1-го типу (з ураженням секретуючих інсулін клітин підшлункової залози) розвивається у молодих жінок до 30 років в основному з обтяженою спадковістю. При цьому пусковим фактором служать різні інфекційні захворювання і стреси. Після перенесених інфекцій в підшлунковій залозі можуть розвиватися автоімунні процеси, при цьому імунна система не відрізняє інфекційних збудників (в основному вірусів) від власних клітин підшлункової залози і виробляє антитіла які знищують їх. Клітини підшлункової залози поступово руйнуються і замінюються сполучною тканиною. Процес цей тривалий і непомітний, тому перші ознаки діабету у жінок з’являються через кілька місяців або навіть років після перенесеної вірусної інфекції.



Цукровий діабет 2-го типу, при якому порушується чутливість тканин до глюкози, розвивається переважно у жінок після 40 років. І в цьому випадку спадковість має велике значення. Крім того, ризик захворювання збільшується при ожирінні, атеросклерозі і підвищеному артеріальному тиску. Цей вид діабету також розвивається повільно.

Найперші прояви цукрового діабету у жінок

Найперші ознаки діабету у жінок різного віку можуть бути однаковими, так як саме у жінок захворювання часто протікає приховано, з неясними симптомами.

Однією з основних ознак цукрового діабету є підвищена стомлюваність, сонливість і зниження працездатності. Характерна відсутність енергії після нічного сну. Ця ознака часто з’являється раніше інших, але далеко не всі жінки звертають на неї увагу.

Майже у всіх жінок посилюється апетит. При цьому молоді жінки з діабетом 1-го типу переважно худнуть (але буває і навпаки), а жінки після 40 років з діабетом 2-го типу додають у вазі (але зрідка зустрічається що худнуть). Така зміна ваги обов’язково повинна насторожувати жінку щодо цукрового діабету.

Але найхарактерніші перші ознаки діабету у жінок – це підвищена спрага в поєднанні з частими рясними сечовипусканнями. Проте, цей симптом не завжди буває виражений значно, при прихованому перебігу діабету жінка може його і не помітити.



Іноді при цукровому діабеті 1-го типу спрага і сечовипускання можуть розвиватися відразу і дуже сильно. Жінка може вживати до 4-5 л рідини і виділяти стільки ж з сечею. Як правило, такий гострий початок захворювання супроводжується різкими підвищеннями і зниженнями цукру в крові, що може призводити (якщо лікування не розпочато вчасно) до розвитку різних видів коми.

Поступово у жінки розвивається сухість шкіри, волосся і нігті стають тьмяними і ламкими. Характерно також поява свербежу шкіри, особливо, в області статевих органів.

Першими ознаками приховано протікаючого цукрового діабету можуть бути також часті застудні захворювання, фурункульоз, гнійничкові висипання, часті грибкові захворювання шкіри і слизових оболонок у вигляді молочниці, грибкових захворювань шкіри і нігтів стоп і так далі. Все це є наслідком зниження імунітету – одного з найбільш характерних проявів цукрового діабету.

Що можуть виявити лабораторні дослідження

При дослідженні крові можна виявити підвищення вмісту цукру в крові. Натщесерце він стабільно перевищує рівень 5,6 ммоль/л, а після прийому їжі через дві години не повертається до норми.

Коли цукор в крові жінки досягає певного рівня (8-11 ммоль/л), він починає виділятися з сечею. Тому рівень цукру в крові, при якому він починає з’являтися в сечі, називається пороговим. Для кожної жінки цей рівень індивідуальний.



Крім того, діагноз цукрового діабету підтверджується за допомогою дослідження крові на гліколізований гемоглобін (HbA1c – норма – 4,5-6,5%).

Гліколізований гемоглобін – це елемент, який міститься в еритроцитах гемоглобіну, який з’єднується з присутньою в плазмі глюкозою. Його тим більше, чим вище рівень цукру в крові. Гліколізований гемоглобін відображає середній показник цукру в крові за останні три місяці.

Перші ознаки діабету у жінок можуть бути малопомітними, але на них варто звертати увагу для того, щоб вчасно звернутися до лікаря і попередити розвиток важких ускладнень.